Тема: Організація грошових розрахунків підприємств - Плани практичних занять І методичні вказівки до їх підготовки...

Тема: Організація грошових розрахунків підприємств - Плани практичних занять І методичні вказівки до їх підготовки...

Тема: Організація грошових розрахунків підприємств


План

  1. Зміст і принципи розрахунків підприємств.

  2. Форми безготівкових розрахунків.



^ Методичні вказівки

Розрахунки за товарними оперціями – це взаємні розрахунки підприємств за товарно-матеріальні цінності, виконані роботи, надані послуги. Вони є переважними, бо визначають характер і зміст роботи фінансової службі підприємства у сфері розрахунків. Від безперебійності та планомірності організації розрахунків за товарними операціями вирішальною мірою залежить стан усіх розрахунків підприємства, його фінансовий стан.

До другої частини платіжного обороту належить велика група платежів нетоварного характеру, які відбуваються, головним чином, у зв’язку з виконанням усіляких фінансових забов’язань підприємств.

Такі платежі бувають між:

Розрахунки нетоварного характеру можуть бути також між підприємствами та організаціями (наприклад сплата та одержання штрафів за порушення господарських угод, за порушення правил транспортних перевезень, пожежної безпеки, санітарного контролю тощо).

Основними фінансово-правовими державними актами, які регулюють систему розрахунків в Україні, є:

Безготівкові розрахунки здійснюються у різних формах, які відрізняються одна від одної особливостями економічних відносин контрагентів, способами платежу та організацією доументообігу, тобто системою оформлення, руху та використання розрахункових документів.

Згідно з запроадженням Національним банком України порядком, безготівкові розрахунки можуть здійснюватися за такими формами розрахункових документів:

Крім перелічених, у платіжному обороті України дедалі більшого поширення набувають безготівкові розрахунки з використанням як платіжних інструментів векселів і банківських платіжних карток. Порядок цих розрахунків регулюється окремими нормативно-правовими актами Національного банку України.


Контрольні запитання і завдання:

  1. Поняття, характеристика, види та принципи організації розрахунків.

  2. У чому складається сутність і значення безготівкових розрахунків?

  3. На яких принципах організуються безготівкові розрахунки?

  4. Які документи використовуються в безготівкових розрахунках?

  5. Приведіть технологію безготівкових розрахунків, що забезпечують надійність платежів.

  6. Як здійснюються розрахунки по факторингу, фінансовому лізингу, міжнародному клірингу?

  7. Як зробити погашення заборгованнсті простими, перекладними і казначейськими векселями?

  8. Назвіть принципи неплатежів і затримок у розрахунках.



Практикум по темі.

  1. Ознайомлення з розрахунковими, платіжними і комерційними документами, використовуваними в безготівкових розрахунках.

  2. Організація розрахунків підприємства за своїми обов’язками.

  3. Використання в розрахунках форм, що забезпечують надійність платежів.

  4. Погашення заборгованості векселями.



Теми рефератів:

  1. Організація розрахунків підприємства за своїми обов’язками.

  2. Сутність і значення безготівкових розрахунків.

  3. Принципи організації безготівкових розрахунків.

  4. Документи, використовувані в безготівкових розрахунках

Рекомендована література: 13, с.241-262; 17, с.63-94.


Семінарське (практичне) заняття 7


Тема: Сутність кредиту та його роль в економіці країни


План

  1. Необхідність участі банківських кредитів у складі фінансових ресурсів підприємства.

  2. Партнерські відносини підприємства з комерційними банками.

  3. Порядок оформлення і одержання підприємством кредиту у банку.



^ Методичні вказівки

Кредитний потенціал комерційного банку характеризує межі використання мобілізованих коштів для наданя кредиту та здійснення інших операцій банку. Мобілізвція та концентрація вільних грошових коштів є приорітетною функцією та економічним базисом діяльності банку. Від мобілізації та концентрації залежить якість коштів, які шляхом кредитування та інших активних операцій включаються до процесу виробництва на діючому підприємстві.

Не вся сукупність мобілізованих коштів вільна для здійснення активних операцій; це визначення призводить до визначення кредитного потенціалу банку. Принцип надійності платездатності та ліквідності – необхідна умова існування банку, для його досягнення необхідно створювати резерв, визначаючий надійність банку та ліквідність його балансу.

Посередницький характер діяльності банку призводить до того, що, з одного боку, банк може необмежено видавати кредити, а з іншого боку, вони в необмеженій кількості народному господарству і не потрібні. Тому тільки теоретично існує можливість безкінечного переносу першопочаткового створеного депозиту з одного банку в інший та безкінечного зросту кредитів, видаваємих комерційними банками. Ця вирогідність безкінечного переносу носить назву мультиплікації депозиту чи експанції кредиту. Прямим обмеженням цього процесу служить обов’язковий резерв, встановлюємий в Україні Національним банком (НБУ). У таблиці наведені дані, характеризуючі вказані мультиплікацію депозиту чи експансію кредиту. У цій таблиці умовно прийнято, що величина резерву для розглядаємих банків складають 20% від суми депозиту.


^ Приклад мультиплікації депозиту чи експансії кредиту





п/п

Банки

Депозит, грн.

Кредит, грн.

Резрв, грн.

1

2

3

4=3-5

5=3×(20):(100)

1.

Банк А

1000

800

200

2.

Банк Б

800

640

160

3.

Банк В

640

512

128

4.

Банк С

512

409,6

102,4

5.

......

......

......

......

6.

Всього

5000

4000

1000



Межа, до якої можна мультиплікувати депозит, може бути у загальному виді визначена за формулою:

Д=Д0×100/R,

де Д – максимальна сума депозиту, яку можно створити, грн.;

Д0 - первинний депозит, грн.; у прикладі прийнято, що Д0 =1000грн.;

R – резерв платоспроможності та ліквідності, %; у прикладі прийнято, що R=20%.

Підставляючи до формули значення перемінних, прийнятих у приведеному в таблиці прикладі, отримаємо розмір максимальної суми депозиту:

Д=1000×100/20=5000грн.


Максимальна сума кредиту, яку можна створити(К), визначається за формулою:

К=К0×100/ R,

де К0 – первинний кредит,грн.; у прикладі прийнято, що К0=800грн.; значення К0 розраховується за наступною формулою:

К0= Д0 - Д0× R/100= Д0(1 - R/100)


Для прикладу, наведеного в таблиці, величина К0 рівна:

К0=1000(1 – 20/100)=800грн.


Тоді величина К може бути визначена, виходячи з наступного співвідношення:

К= Д0(1 – (R/100))×(100/ R)= Д0(100/ R) - Д0= Д0[(100/ R) – 1].

Для умови приклада, розглянутого в таблиці,

К=1000[(100/20) – 1]=4000грн.

Використовуючи наведені вище співвідношення, можна оприділити коефіцієнти мультиплікації депозиту (NД, од.) та експанції кредиту (NК, од.) за наступними формулами:

NД=Д: Д0;

NК=К: Д0.

У нашому прикладі NД =5000:1000=5, та NК =4000:1000=4.

Використовуючи ці формули, можна записати наступні співвідношення для визначення величини Д та К:

Д= Д0× NД,

К= Д0× NК,

Якщо відомі значення NД та NК.

Будь-який комерційний банк, приймаючи депозит, повинен певну його частину тримати як резерв ліквідності та платоспроможності, зтим щоб мати змогу за вимогою клієнтів виконати усі обов’язки перед ними.

У закордонній банківській практиці загальний резерв поділяється на первинний та другорядний. Первинний резерв – головне джерело ліквідності; джерелами цього типу резерву є статті активу баланса банку, готівковість, заборгованість інших банків, кошти на рахунках в інших банках, готівка у сейфах, чеки, а також платіжні документи в процесі інкасуваня. У цих банках розраховується коефіцієнт первинних резервів (Кпр) за наступним співвідношенням:

Кпр=готівкові активи/сума вкладів

Другорядні резерви ліквідності – це високоліквідні прибуткові активи, які без ризику та швидко можна перетворити у готівкові грошові рахунки: урядові цінні папери та кошти на позикових рахунках. Для цього виду резервів також розраховується коефіцієнт другорядних резервів (Квр) за наступною формулою:


Квр=сума цінних урядових паперів строком погашення до 5 років/активи банку


Таким чином, можна визначити, що кредитний потенціал комерціного банку відображає кількість мобілізованих у банку коштів за мінусом резерву ліквідності та платоспроможності, і може складатися з обов’язкового резерву НБУ та резерву, встановленого самим банком. Обов’язковий резерв НБУ встановлюється на певний період НБУ для окремих банківських операцій; у таблиці наведений приклад резерву, встановлюємого для себе самим банком.


Індивідуальний резерв банку (приклад)





п/п

Найменування статей

активу баланса

Питома вага у загальній сумі активів балансу, %

1.

Каса

0,01

2.

Коррахунок в НБУ

5,4

3.

Валютний рахунок(в інших банках)

0,01

4.

Кошти в фонді регулювання кредитних ресурсів

4,2

5.

Облігації (державні)

1,2

6.

Загальний резерв ліквідних коштів

10,82



Аналізуючи данні, наведені в таблиці, необхідно відмітити, що в розглядаємому прикладі (банку) спостерігається низький рівень резерву ліквідності (особливо за касою), тому має місце високий кредитний потенціал банку (89,18%=100% - 10,82%). Таке положення, з точки зору прибутковості банку, добре, а з точки зору ліквідності цього балансу та його платоспроможності – погано.

Важливим компонентом банківського регулювання резерву ліквідності є вміле управління готівковими коштами в цілях підтримки каси на мінімально допустимому рівні та одночасному забезпеченні прибутковості банківських операцій.

Фактори, впливаючі на рівень кредитного потенціалу банку, наступні: загальна кількість мобілізовнаих у банку джерел коштів; структура та стабільність джерел кредитного потенціалу; рівень обов’язкових резервів, встановлюємих НБУ; режим користування обов’язковими резервами, коли допускається застосування цих резервів для підтримки поточної ліквідності комірційного банку; загальна сума та структура обов’язків банку.

Ефективність коштів кредитного потенціалу банку досягається, якщо одночасну:

Для оцінки стабільності напрямку коштів кредитного потенціалу в активи банку особливе значення має банківський аналіз джерел кредитного потенціалу. Всі джерела кредитного потенціалу поділяються на власні та позичені, а також короткострочні та довгострочні. З точки зору ліквідності, усі кошти кредитного потенціалу за ступенем стабільності поділяються на: повністю стабільні, стабільні та нестабільні кошти. Повністю стабільні кошти – це власні кошти банку; кошти, депоновані на визначений строк; кошти кредитів, отриманих від інших банків. Стабільні кошти – депоновані кошти за пред’явленням комітентів банку, чия обертаємість вивчена та встановлена середня сума цих коштів, якою може користуватися банк в будь-який час для направлення їх на активні операції. Нестабільні кошти – це депоновані кошти, які з’являються періодичну та динаміку яких важко передбачити. Необхідно проводити регулярний аналіз кредитного потенціалу, щоб виявити закономірність у русі коштів.


^ Контрольні запитання і завдання:

  1. Чим зумовлена об’єктивна необхідність участі банківського крудиту у складі фінансових ресурсів підприємств різних галузей підприємництва?

  2. На яких принципах грунтується кредитування?

  3. За рахунок яких коштів формують свої позичкові ресурси комерційні банки?

  4. Як оформлюється підприємством кредит у банку?

  5. Як розраховується розмір короткострокового кредиту?

  6. Приведіть механізм повернення кредиту.

  7. Що таке об’єкт кредиту?

  8. Як перевіряється банком кредитоспроможність позичальника?

  9. Назвіть фактори, що впливають на платність кредиту.

  10. У чому сутність забезпеності кредиту?

  11. Який існує порядок фінансування витрат підприємства на сплату процентів за кредит і як вони впливають на оподаткування прибутку?


Практикум по темі:

  1. Розрахунок розміру кредиту в залежності від його цільового призначення.

  2. Розрахунок терміновості і платності кредиту.

  3. Визначення механізму повернення кредиту.

  4. Оцінка кредитоспроможності позичальника.


Рекомендована література: 13, с.174-192; 17, с.94-107; 28, с.336-338; 29, с.360-362.


Семінарське (практичне) заняття 8


Тема: Розрахунок середньорічної вартості основних фондів.


План

  1. Основні фонди підприємства (ОПФ).

  2. Характеристика, класифікація ОПФ.

  3. Вартісна оцінка ОПФ.


Методичні вказівки

Виробничі основні засоби – це будівлі, споруди, передавальні пристрої, машини та устаткування (робочі, силові), обчислювальна техніка, вимірювальні прилади, транспортні засоби, інструмент та інші засоби, які відповідають вищенаведеному визначенню основних засобів і функціонують безпосередньо у сфері виробництва товарів і послуг.

До невиробничих осоновних засобів належать ті основні засоби, які не пов’язані безпосередньо з виробничим процесом і функціонують для задоволення соціально-культурних і побутових потреб учасників виробництва. Це основні засоби житлово-комунального господарства підприємства, належить йому закладів охорони здоров’я, культури, освіти та інших невиробничих галузей.

Належність тих чи інших цінностей до основних засобів регулюється законодавством. Згідно з П(С)БО 7 «Основні засоби» до складу основних засобів не включаються будь-які предмети незалежно від їх вартості, термін служби яких менше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік). Такі предмети входять до складу оборотних активів: предмети, термін служби яких хоч і перевищує один рік, але вартість яких є нижчою, ніж встановлена мінімальна межа вартості предметів, які вважаються основними засобами (визначає цю межу підприємство самостійно), у бухгалтерському обліку занесені до рахунку «Малоцінні необоротні матеріальні активи», разом з іншими необоротними матеріальними активами включаються до балансової статті «Основні засоби».

У бухгалтерському обліку основні засоби класифікуються за такими дев’ятьма групами:

  1. земельні ділянки;

  2. капітальні витрати на поліпшення земель;

  3. будівлі, споруди і передавальні пристрої;

  4. машини та устаткування;

  5. транспортні засоби;

  6. інструменти, прилади, інвентар (меблі);

  7. робоча і виробнича худоба;

  8. багаторічні насадження;

  9. інші основні засоби.

Інший порядок класифікації основних засобів прийнятий у податковому обліку. Він грунтується на поділі всіх ОПФ на такі групи:

група 1 – будівлі, споруди, передавальні пристрої;

група 2 – автомобільний транспорт, меблі, офісне обладнання, електронно-обчислювальні машини та інше обладнання для автоматизації обробки інформації, побутові прилади й інструменти, телефони, мікрофони, рації та ін.;

група 3 – робочі машини, устаткування і решта основних засобів, які не входять до перших двох груп.

група 4 – електронно-обчислювальні машини, інше обладнання для автоматизованої обробки інформації та ін.

Таке групування основних засобів підприємства забов’язані здійснювати задля оподаткування поряд з бухгалтерським обліком об’єктів основних засобів, який здійснюється згідно з П(С)БО 7.

^ Первісна вартість основних засобів – це сукупність витрат, пов’язаних з придбанням або спорудженням об’єктів основних засобів (купівельна ціна машин, устаткування, вартість їх монтажу, кошторисна вартість об’єктів будівництва тощо). Таким чином, первісна вартість основних засобів визначає їхню вартість у період придбання або створення.

^ Переоцінена вартість основних засобів – це вартість об’єктів після їх переоцінки з метою визначення такої їхньої вартості, яка відображує витрати, що мають бути зроблені для відтворення об’єктів на даний момент, за даних умов. Введення в господарську практику поняття переоціненої вартості спричиняється факторами морального зносу машин, устаткування, приладів, здешевленням або, навпаки, подорожчанням витрат на виробництво засобів виробництва, інфляційним зростанням цін на об’єкти основних засобів.

В інфляційній економіці переоцінена вартість основних засобів, звичайно, вища від первісної. Для її визначення підприємства усіх форм власності мають право здійснювати переоцінки об’єктів осовних засобів, але порядок здійснення цих переоцінок, згідно з затвердженими стандартами бухгалтерського обліку та з податковим законодавтсовм, різний.

^ Залишкова вартість основних засобів – це їхня первісна (або переоцінена) вартість, зменшена на ту частину, яка вже перенесена на готовий продукт. Таким чином, залишкова вартість менша за первісну (переоцінену) на величину зносу. Залишкова вартість є балансовою вартістю основних засобів.

У бухгалтерському обліку визначається або облічується залишкова вартість кожного об’єкта як різниця між його первісною(або переоціненою) вартістю і сумою зносу, нарахованого за весь період експлуатації. У податковому законодавстві встановлений інший порядок: залишкова вартість основних засобів, які класифіковані у 2, 3, 4 групах, визначається за вартістю груп у цілому (тобто як первісна або переоцінена вартість групи в цілому мінус сума зносу). Балансова (залишкова) вартість основних засобів 1 групи визначаєтсья як сума залишкової вартості кожного інвентарного об’єкта (будинку, споруди тощо). Для правильного нарахування податкової амортизації підприємства мають насамперед додержуватися встановленого податковим законодавтсвом порядку визначення баласової вартості групи основних засобів (а для першої групи кожного інвентарного об’єкта) на початок звітного періоду (кварталу). Вона визначається такою формулою:


Бзв=Бп+Пп. – Вп – Ап,


де Бзв – балансова вартість групи на початок звітного періоду;

Бп – балансова вартість групи на початок періоду, що передував звітному;

Пп – сума витрат на придбання основних засобів, здійснення капітального ремонту, реконструкцій, модернізацій та інших поліпшень основних засобів протягом періоду, що передував звітному;

Вп – сума виведених з експлуатації основних засобів протягом періоду, що передував звітному;

Ап – сума амортизаційних відрахувань за період, що передував звітному.

При цьому і в податковому обліку основних засобів вартість їхніх об’єктів і груп визначається з урахуванням витрат на поліпшення основних засобів (всі види ремонтів, реконструкція, модернізація), не віднесених до складу валових витрат. Згідно ж зі стандартами бухгалтерського обліку первісна (переоцінена) вартість основних засобів збільшується лише на такі витрати (модернізація, модифікація, добудова, довлаштування, реконструкція та ін.), що якісно змінюють об’єкт на всі види ремонтів як такі, що здійснюють для підпримки об’єктів у робочому стані, не збільшують їхньої балансової вартості (вони списуються на собівартість продукції).


Контрольні запитання і завдання:

  1. З чого складаються джерела фонду основних коштів підприємства?

  2. Що таке власні основні кошти, позикові основні кошти?

  3. Що таке первісна, переоцінена і залишкова вартість основних засобів?

  4. Який порядок індексації вартості основних засобів на першу, другу, третю четверту групи в системі податкового обліку?

  5. У чому полягає смисл розподілу основних засобів на першу, другу, третю, четверту групу в системі податкового обліку?

  6. Як класифікуються групи основних засобів у системі бухгалтерського обліку?

  7. Які джерела фінансування капітальних вкладень використовують підприємства різних форм власності?

  8. У чому особливість фінансування витрат на реконструкцію і модернізацію основних засобів?

  9. За рахунок яких джерел здійснюється фінансування поточного, середнього і капітального ремонтів основних засобів у системі бухгалтерського обліку та згідно з податковим законодавством?


Практикум по темі:

  1. Розрахунок середньорічної вартості основних фондів.

  2. Розрахунок основних показників використання основних фондів.

  3. Розрахунок джерел фінансування реконструкції і модернізації основних фондів.


Теми рефератів:

    1. Структура і класифікація основних фондів підприємства.

    2. Сутність фінансів відтвоерння основних фондів підприємства.

    3. Джерела фінансування простого відтвоерння основних фондів.

    4. Інвестування розширеного відтвоерння основних фондів.

    5. Фінансування капітальних вкладень при різних способах їхнього освоєння.


Рекомендована література: 13, с.193-217; 17, с.46-56; 28, с.116-171; 29, с.162-186.


Семінарське (практичне) заняття 9



8049603146730028.html
8049695995788097.html
8049842620785562.html
8049987504423750.html
8050075526454448.html